logo (068) 202 57 83     (095) 710 36 67
help
Заявка
help
Viber
help
Skype
email_icon
E-mail
Joomla Templates and Joomla Extensions by JoomlaVision.Com
Мы профессионально позаботимся о Вашей успешности 24 часа в сутки 7 дней в неделю

Адміністративне-процесуальне право - контрольна робота

Адміністративне-процесуальне право

Варіант 1

Зміст

  1. Поняття, сутність, правова база та особливість адміністративно-процесуального права………………...3
  1. Характеристика паспортно-реєстраційного провадження…………......................................................... ……..8
  1. Задача 1…………………………………………………………………….................................................................….12
  1. Задача 2……………………………………………………………………..................................................................….15
  1. Задача 3……………………………………………………………………..................................................................….17

Список використаних нормативних документів і літератури………....................................................................……18


 1. Поняття, сутність, правова база та особливість адміністративно-процесуального права.

Створення системи адміністративних судів в Україні, затвердження Кодексу адміністративного судочинства(КАС) України та низки інших нормативно-правових актів зумовили формування нової самостійної судово-процесуальної галузі права, що отримала назву адміністративне процесуальне право. Слід відмітити, що термін «адміністративний процес» має і офіційне тлумачення на законодавчому рівні. У пункті 5 статті 3 КАС України під адміністративним процесом розуміються правовідносини, які складаються під час здійснення адміністративного судочинства. Тобто, адміністративний процес пов’язується виключно з діяльністю адміністративного суду з приводу розгляду публічно-правових  спорів(справ адміністративної юрисдикції) [6;ст.45].

Сутність адміністративного процесу. У діяльності і функціонуванні виконавчо-розпорядчих органів постійно виникає потреба розгляду і вирішення питань управлінського характеру щодо конкретних юридичних або фізичних осіб. Наприклад,про видачу ліцензій або патентів, про державну реєстрацію підприємств,  приватизацію громадянами житла, виділення земельних ділянок під будівництво, притягнення до дисциплінарної або адміністративної відповідальності.

Ці питання прийнято називати індивідуальними управлінськими справами або адміністративними справами.

Щоб правильно вирішити ту чи іншу адміністративну справу (конкретне, індивідуальне управлінське питання), необхідно реалізувати відповідну норму матеріального адміністративного права, тобто застосувати приписи, які вона містить, щодо конкретного індивідуального випадку.

Реалізація здійснюється через застосування органами державного управління матеріальних норм з додержанням відповідної  процедури, тобто у визначеному порядку.

Різним  категоріям адміністративних справ відповідають певні процедури. Кожна з цих процедур являє собою систему установлених державою обов'язкових правил, які закріплюються в нормативних актах і виступають як адміністративно-процесуальні норми.

Таким чином, адміністративно-процесуальна норма — це встановлені або санкціоновані державою обов'язкові правила, відповідно до яких регламентується порядок вирішення адміністративних справ, порядок реалізації матеріальних норм адміністративного права.

Діяльність виконавчо-розпорядчих органів по вирішенню адміністративних справ на підставі адміністративно-процесуальних норм називають адміністративно-процесуальною діяльністю.

Слід відмітити, що адміністративно-процесуальна діяльність не тотожна адміністративному процесу. Вона здійснюється виключно з конкретних справ, для реалізації конкретних матеріальних норм, на підставі конкретних адміністративно-процесуальних норм.

Адміністративно-процесуальна діяльність, що здійснена  у рамках конкретної адміністративної справи називається  провадженням у адміністративній справі або адміністративним провадженням. Адміністративно-процесуальна діяльність конкретизується і об'єктивується у рамках конкретних адміністративних проваджень.

Існуючі адміністративні провадження органічно пов'язані між собою, перебувають у постійній взаємодії, наділені багатьма загальними ознака ми, а їх сукупність має інтегративні якості і властивості цілісної системи. Сукупність адміністративних проваджень прийнято називати адміністративним процесом. До особливостей, які дозволяють розглядати адміністративний процес як самостійне правове явище, слід від нести:

- наявність чітко визначеної сфери виникнення, існування і припинення адміністративних справ (це сфера державного управління);

- особливі правила вирішення адміністративних справ, які закріплені в адміністративно-процесуальних нормах (нормативність адміністративного процесу);

- обов'язкова участь у вирішенні таких справ органів державного управління або їх посадових осіб;

- додержання принципів адміністративного процесу.

Адміністративний процес і адміністративне провадження співвідносяться між собою як загальне і часткове, як ціле і частина цілого. Між адміністративним процесом (цілим) і будь-яким з адміністративних проваджень (частиною цього цілого) існують нерозривні зв'язки і відносини[7; ст. 158].

До сьогодні  в адміністративно-правовій науці існує два підходи до розуміння адміністративного процесу, залежно від яких визначається його обсяг і зміст. У теорії адміністративного права вони одержали назви:вузького підходу до розуміння адміністративного процесу і широкого підходу до розуміння адміністративного процесу.

Вузьке розуміння адміністративного процесу пов'язано з його тлумаченням  як явища, що існує для вирішення суперечок і застосування заходів адміністративного примусу, тобто за аналогією із судовим процесом. У цьому випадку адміністративний процес ототожнюється з юрисдикційним процесом органів управління.

Широке розуміння адміністративного процесу пов'язане з визнанням того, що ним охоплюється будь-яка діяльність виконавчо-розпо­рядчих органів з реалізації матеріальних норм адміністративного права. Таким чином, адміністративний процес виступає як порядок реалізації адміністративно-правових норм під час вирішення конкретних управлінських справ.

Тому існування зазначених підходів слід розглядати як послідовні етапи у розвитку наукових знань про таке складне явище, як адміністративний процес.

Правова база. Адміністративні процесуальні норми, що регулюють правовідносини, по-перше,адміністративного суду та, по-друге, фізичних і юридичних осіб, містяться у низці нормативно-правових актів. Джерела адміністративно-процесуального права вказують, де саме містяться норми права, що врегульовують поведінку учасників процесу, визначають їх статус та види, описують процедуру розгляду та вирішення публічно-правових спорів [6;ст.86].

Серед джерел  адміністративного процесуального права насамперед слід назвати Конституцію України, яка відповідно до статті 8 має найвищу юридичну силу [2;ст. 2]. Норми Конституції є нормами прямої дії. Крім того, вона визначає принципи, засади  організації та здійснення адміністративного судочинства в державі(         статті124-129), гарантує фізичним і юридичним особам право на судовий захист своїх прав,свобод та інтересів(стаття 55).

У конституційних нормах  закріплено правовий статус деяких учасників адміністративного процесу – людини і громадянина, органів державної влади та органів місцевого самоврядування .

Конституція України хоча і не містить адміністративних процесуальних норм, однак закріплює основоположні  засади здійснення адміністративного процесу.

Кодифікованим нормативно-правовим актом,що що вичерпно регулює  адміністративні процесуальні відносини , закріплює процедуру судового розгляду  і вирішення публічно-правових спорів , є Кодекс адміністративного судочинства(КАС).

Він містить норми права, що визначають повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства.

Разом із кодифікованим нормативно-правовим актом джерелами адміністративного процесуального права є законодавчі акти(закони), які визначають систему,структуру і повноваження адміністративних судів, регулюють окремі процесуальні питання. До таких законодавчих актів належать: Закон України «Про судоустрій України» від 7.02.2002року            [3;ст. 180], Закон України «Про статус суддів» від 15.12.1992року [4;ст.56], Закон України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005року [5;ст.128].

Ще одну групу джерел утворюють підзаконні нормативно-правові акти: 1)Президента України; 2)Кабінету Міністрів України; 3)Державної судової адміністрації.

До актів Президента України належать: укази «Про Апеляційний суд України, Касаційний суд та Вищий адміністративний суд України» від 1.10.2002року; «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів» від 16.11.2004 року; «Про кількість суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України та Вищого адміністративного суду України» від 7.11.2002року .

           Джерелом адміністративного процесуального права,прийнятим  Кабінетом  Міністрів України слід визнати, наприклад, постанову «Про затвердження Порядку ведення  Єдиного державного реєстру судових рішень» від 25.05.2006року.
          Державна судова адміністрація, як суб’єкт уповноважений здійснювати організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також інших органів  та установ судової системи, приймає обов’язкові до виконання рішення щодо вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів.
Вона правомочна визначати порядок підготовки та розгляду на засіданнях кваліфікаційної комісії суддів питань кваліфікаційної атестації професійного судді; визначати правила формування кадрового резерву на посади суддів місцевих та апеляційних судів. 

 

  1. 2. Характеристика паспортно-реєстраційного провадження.

Одним з видів адміністративного процесу є реєстраційне провадження, що охоплює широке коло суспільних відносин, учасниками яких, з одного боку є органи виконавчої влади та їх посадові особи, а з іншого – громадяни, громадські організації, юридичні особи і т.д. На цьому ґрунті і вибудовується система нормативно-правових актів, регламентуючих «реєстраційні процесуальні відносини» та, відповідно, кореспондуючий вид адміністративного провадження. Таким чином, реєстраційне провадження – це регламентована адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених органів публічної адміністрації, у ході якої вирішуються питання про офіційне визнання законності правових актів; законності дій юридичних та фізичних осіб; наділення суб’єктів права відповідними правами або обов’язками; а також про облік та фіксацію юридичних фактів, шляхом закріплення їх у реєстраційних документах.

Паспортно-реєстраційна система в теперішньому її розумінні безпосередньо пов’язана з виникненням документа під назвою «Паспорт». Вперше визначення поняття «паспорта» надав професор I. С. Андрієвський, під яким він розумів «видане державою підданому, який виїжджає за кордон, формальне посвідчення особи у вигляді вандербуха, який видають німецькі держави виїжджаючим промисловцям, або у вигляді простого посвідчення, що подавець є підданим певної держави».  Отже, документами, що посвідчують особу громадянина України за кордоном і при перетинанні державного кордону України,  є паспорт громадянина України для виїзду за кордон або дипломатичний і службовий паспорти, посвідчення особи моряка або члена екіпажу, проїзний документ дитини, посвідчення особи на повернення в Україну. Основним документом, посвідчуючим особистість, є паспорт громадянина України [7].

Отже, паспортно-реєстраційна система - це сукупність правових норм, визначаючих видачу паспортів, засвідчуючих особистість громадян України, їх прописку, виписку і реєстрацію з метою обліку населення, впорядкування переміщення його по території країни, реалізацію конституційних прав та виконання обов'язків громадян, сприяючих охороні громадського порядку та державної безпеки. Паспортною системою здійснюється загальне регулювання відносин з приводу отримання паспортів, прописки і виписки громадян, встановлюються суб'єкти цих відносин, їхні права і обов'язки, відповідальність за порушення правових норм [13].

Хоча існують й інші визначення категорії «паспортно-реєстраційна система» (до 2003 р. – відповідно «паспортна система», що було пов’язано насамперед з тим, що спеціально створений для нагляду за дотриманням правил паспортної системи орган носив назву: «Паспортна служба органів внутрішніх справ»). Так, Є. В. Додін та I. П. Голосніченко під паспортною системою розуміли сукупність урегульованих нормами права відносин з приводу прописки, реєстрації і виписки громадян, видачі, обміну, здачі і вилучення паспортів з метою забезпечення повноти статистичного і персонального обліку населення, регулювання його пересування по території країни, забезпечення реалізації суб’єктивних прав і обов’язків громадян, а також охорони громадського порядку і державної безпеки. Ф. С. Разарьонов та С. I. Котюргін паспортну систему визначали як нагляд за втіленням у життя паспортних правил, а також спостереження за виконанням правил паспортної системи в прикордонній зоні (правила в’їзду, проживання або прописки в ній), за дотриманням іноземцями і особами без громадянства правил проживання і пересування територією СРСР.

О. П. Коренєв паспортно-реєстраційну систему визначає як сукупність правових норм, що встановлюють порядок видачі, обміну, здачі і вилучення паспортів та інших документів, що видаються органами внутрішніх справ і засвідчують особу громадянина, обліку і реєстрації громадян з метою упорядкування пересування населення територією держави, забезпечення реалізації суб’єктивних прав і обов’язків громадян, охорони громадського порядку, державної і громадської безпеки.

Як видно із наведених визначень, поняття «паспортна система» («паспортно-реєстраційна система»), його сутність в основному зводиться, по-перше, до виділення конкретних напрямків діяльності паспортних служб, а саме – прописки (реєстрації), виписки громадян, видачі, обміну, здачі і вилучення паспортів, обліку громадян тощо; по-друге, у цих визначеннях домінуючою є така мета паспортно-реєстраційної системи як упорядкування пересування населення [9].

Паспортно-реєстраційну систему можна розглядати також як інститут адміністративного права. У цьому змісті вона становить сукупність адміністративно-правових норм, що регулюють визначену групу однорідних суспільних відносин. Основною особливістю предмета регулювання зазначеного інституту права, що дозволяє виділяти його як самостійний інститут, є те, що відносини, які його складають, виникають з приводу здійснення державою в особі її органів, зокрема, міліції певних однорідних за своєю природою та метою управлінських функцій – паспортизації, реєстрації фізичних осіб, вирішення питань громадянства України; організацією імміграційної роботи та боротьбою з незаконною міграцією тощо.

До функцій паспортно-реєстраційної системи можна віднести:

- облік та реєстрацію фізичних осіб;

- регулювання внутрішньої міграції;

- забезпечення реалізації прав, свобод та інтересів фізичних осіб;

- забезпечення умов та порядку імміграції;

- вирішення питань про громадянство;

- попередження вчинення правопорушень;

- розшук осіб, які переховуються від суду та слідства;

- адміністративний нагляд за дотриманням правил паспортно-реєстраційної системи [14].

Паспорт громадянина України видається територіальними підрозділами у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб міських, районних управлінь МВС: за місцем проживання кожному громадянинові України після досягнення 16 років, а надалі в разі необхідності обмінюється, видається замість утраченого, викраденого або зіпсованого.

Отже, паспортно-реєстраційну систему доцільно визначити як сукупність урегульованих нормами права відносин з приводу вирішення питань громадянства України, організації імміграційної роботи, реєстрації та обліку фізичних осіб за місцем їх проживання (перебування), нагляду за забезпеченням реалізації останніми передбачених нормативними актами прав, свобод та інтересів, а також за виконанням покладених на них обов’язків.

У цьому визначенні докорінно змінюється сама природа паспортно-реєстраційної системи з її жорстко-контрольного характеру на наглядовий, основним призначенням якого є забезпечення реалізації фізичними особами передбачених Конституцією України та іншими нормативними актами прав, свобод та законних інтересів щодо вільного пересування та вільного вибору місця проживання.


 

Задача № 1

Адміністративна комісія при адміністрації 15.06.2001 р. винесла постанову про накладання на Іванова штрафу за порушення громадського порядку. На засіданні комісії Іванов відмовився від факту правопорушення та просив визвати свідків, вказаних у протоколі. Комісія завірила його, що факти будуть перевірені. Через 2 тижня у бухгалтерію за місцем роботи Іванову прийшла постанова про стягнення штрафу у безперечному порядку. Іванов звернувся зі скаргою до прокурора та попросив бухгалтерію утриматися від стягнення штрафу до вирішення його скарги. Прокурор не знайшов підстав для опротестування постанови адміністративної комісії, а навпаки вказав на м'яке покарання. Бухгалтерія 5 жовтня утримала із зарплати Іванова накладений на нього штраф.

Чи є порушення законності в провадженні цієї справи?

Вирішення

Адміністративна комісія розглядає справи про адміністративні правопорушення, відповідно Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Підставою для розгляду адміністративною комісією справи є протокол про адміністративне правопорушення, складений у встановленому порядку уповноваженою на те службовою особою відповідно до статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Засідання комісії проводиться у разі необхідності, але не рідше одного разу на місяць. Справа розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи, якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, або за довіреністю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

При підготовці до розгляду справи відповідальний секретар адміністративної комісії вирішує такі питання:

1) чи належить до компетенції адміністративної комісії розгляд даної справи;

2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи;

3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду;

4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали;

5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до

адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Головуючий на засіданні адміністративної комісії оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, відповідно до статей 268-274 Кодексу України про адміністративні правопорушення їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справ, досліджуються докази й вирішуються клопотання. У разі участі в розгляді справи прокурора заслуховується його висновок.

Адміністративна комісія при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язана з'ясувати (ст. 280 КУпАП):

1) чи було вчинено адміністративне правопорушення;

2) чи винна дана особа в його вчиненні;

3) чи підлягає вона адміністративній відповідальності;

4) чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність;

5) чи заподіяно майнову шкоду;

6) чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне

правопорушення на розгляд товариського суду;

7) інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Постанова адміністративної комісії може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим у виконавчий комітет міської ради або в суд. У разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк адміністративною комісією за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено.

Скарга на постанову подається в адміністративну комісію, яка винесла постанову, якщо інше не встановлено законодавством.

Постанову адміністративної комісії може бути опротестовано прокурором.

Орган (посадова особа), який розглядає справу, повинен при з'ясуванні причин та умов вчинення правопорушення користуватися лише визначеними законом процесуальними засобами та у межах своєї компетенції (наприклад, особистий огляд, пояснення осіб, які беруть участь у справі та інші).

Таким чином, розглянувши компетенцію адміністративної комісії по розгляду адміністративних справ та порядок розгляду, ми можемо зробити висновок, що справу стосовно гр. Іванова було розглянуто не повно та не всебічно, не було враховано показання свідків, які були зазначені в протоколі.


Задача № 2

27 травня 2001 року студент 2-го курсу Одеського Національного університету ім. І.І. Мечникова Коваль прийшов на заняття у нетверезому стані. На зауваження свого однокурсника Лимаря, у зв'язку з його зовнішнім виглядом, Коваль відповів брутальною лайкою. А коли почалась лекція, Коваль перочинним ножем хотів вирізати на кришці столу своє прізвище, потім перервав лектора, через всю аудиторію звернувся до Лимарі з питанням, чому той до нього чіплявся. На зауваження лектора Коваль брутально відповів і протягом лекції декілька разів перебивав заняття, відвертаючи увагу лектора питаннями, які не стосуються предмету та теми лекції.

До якого виду відповідальності можна притягти Коваля за здійснені ним вчинки?

Вирішення

Дії Коваля можна кваліфікувати як дрібне хуліганство за ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян, - тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, а в разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, - адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб.

Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку. Громадський порядок - це обумовлена потребами суспільства система врегульованих правовими та іншими соціальними нормами система відносин, що складаються у громадських місцях в процесі спілкування людей, і яка має на меті забезпечення спокійної обстановки суспільного життя, нормальних умов для праці і відпочинку людей, для діяльності державних органів, а також підприємств, установ та організацій. Відмінною особливістю дрібного хуліганства від хуліганства, що наказується в кримінальному порядку, є те, що воно не має характеру грубого порушення громадського порядку, яке причиняє суттєву шкоду суспільним відносинам, правовим та законним інтересам громадян. Дрібне хуліганство необхідно відрізняти від таких схожих дій, як самоправство, приниження гідності, нанесення побоїв, або інших проступків, які мають наслідком адміністративну відповідальність (поява у нетверезому стані у громадських місцях, порушення правил руху і т. ін.).

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у нецензурній лайці в громадських місцях, образливому ставленні до громадян та інших діях, що порушують громадський порядок і спокій громадян.

Найбільш розповсюдженою формою дрібного хуліганства є нецензурна лайка у громадських місцях, під якою необхідно розуміти найбільш цинічні лайки, що належать, як правило, до сфери статевих відносин, непристойні висловлювання, один із найогидніших різновидів словесної брутальності. Іншою формою цього правопорушення є образливе ставлення до громадян, під яким необхідно розуміти докучливу поведінку, пов'язану з образливими діями, що зневажають честь і гідність людини та утискають будь-чию волю, до того ж у грубій розв'язній манері. Це може бути: хапання за одяг, насильницьке утримання за руки, демонстративне зривання головного убору, вимога дати цигарку або пускання в обличчя диму від неї, непристойна пропозиція дівчині та інші подібні дії. Для всіх цих випадків характерним є ігнорування волі та бажання оточення, прагнення нав'язати свою волю, а точніше свавілля.

Конкретні прояви цього правопорушення надзвичайно різноманітні. Таке розмаїття законодавець визначив терміном «інші подібні дії», до яких необхідно віднести: насильницьке вторгнення в громадські місця всупереч забороні певних осіб, які слідкують за порядком; безпідставне порушення спокою громадян телефонними дзвінками, лихослів'я по телефону; співання непристойних пісень; вигуки, свист під час демонстрації кінофільмів; ґвалт, крики з хуліганських мотивів біля вікон громадян у нічний час; справляння природних потреб у не відведених для цього місцях; поява у громадському місці в оголеному вигляді; самовільна без потреби зупинка комунального транспорту; нанесення непристойних малюнків на тротуари, стіни, паркани, двері чи вчинення написів нецензурного змісту; неправдиве повідомлення про смерть родичів, знайомих, якщо це не призвело до тяжких наслідків; грубе порушення черг, яке супроводжується ображанням громадян та проявленням неповаги до них; знищення або пошкодження з хуліганських мотивів якого-небудь майна у незначних розмірах тощо.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього правопорушення є місце його скоєння, а саме - громадське місце, яке дістало законодавче визначення як частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, зокрема під'їзди, а також підземні переходи, стадіони.

Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу. Особа усвідомлює, що її дії протиправні, вона передбачає, що в результаті їх здійснення будуть порушені громадський порядок і прагне до цього. Елементом суб'єктивної сторони дрібного хуліганства є також мотив задоволення індивідуальних потреб самоствердження шляхом ігнорування гідності інших людей. Суб'єктом правопорушення можуть бути особи, яким виповнилося 16 років.

Отже, можна вважати, що є достатньо підстав, для притягнення гр. Коваля до адміністративної відповідальності.

Задача № 3

Підготуйте макет адміністративної справи по розглянутій скарзі громадянина. Макет адміністративної справи у додатках 1,2,3,4,5


 

Список використаних нормативних документів і літератури

1.      Конституція України редакцiя вiд 30.09.2010 на пiдставi v020p710-10.
2.      Кодекс адміністративного судочинства України// Урядовий кур’єр . – 2005. - № 153-154.
3.      Закон України «Про судоустрій України» // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27-28 – Ст.180.
4.      Закон України «Про статус суддів» від 15.12.1992року//  Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 8. – Ст.56.
5.      Закон України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005року// Відомості Верховної Ради України. – 2006. - № 15. – Ст.128.
6.      Комзюк А.Т., БевзенкоВ.М., Мельник Р.С. Адміністративний процес України: Навч. посіб. – К .: Прецедент,2007. – 531с.
7.      Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лек цій. - К., 1998.
8.      Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вiд 11.12.2003 № 1382-IV. 
  1. 9. Адміністративне право України: Підручник // За заг.ред. д.ю.н., проф. Коломоєць Т.О. – Київ: „Істина”, 2008. -

10. Адміністративне право України //Битяк Ю. П., Гаращук В. М., Дьяченко О. В. та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. К., 2007. - 544 с. 

11.  Административное право: Учебник /Под ред. Л.Л. Попова. -М.: Юристь, 2002. – 699 с.

12.  Демський Е.Ф. Адміністративне процесуальне право України. – К., 2008. – 496с.

13.  Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – 2007. -

К, 560 с.

14. Кузьменко О.В., Шамрай В.О., Філонов В.П. Паспортна система і система реєстрації  // Оболенський О. Ю. Державна служба: Навч. посібник. -

К.: КНЕУ, 2003. - 344 с.

База готовых работ: