logo (068) 202 57 83     (095) 710 36 67
help
Заявка
help
Viber
help
Skype
email_icon
E-mail
Joomla Templates and Joomla Extensions by JoomlaVision.Com
Мы профессионально позаботимся о Вашей успешности 24 часа в сутки 7 дней в неделю

Повтор як стилістична фігура в українських колискових.

Зміст

Вступ. 3

1. Повтор як синтаксичний засіб увиразнення. 5

2. Фонетичний компонент в образній системі колискової пісні 7

3. Словесний повтор як особливість колискових. 11

4. Вживання фразового повтору. 16

Висновки. 19

Список використаних джерел. 22

Вступ

В українському мовознавстві до художнього прийому повтору на матеріалі художніх текстів зверталися М.Ф.Алефіренко, Ж.О.Гетьман, А.К.Мойсієнко, О.В. Огоновська, О.Є. Пивоваров, М.Я.Плющ, С.Я.Скляр, О.Г.Фоменко та ін. Але спеціальних досліджень з метою виявлення  особливостей повтору в текстах колискової пісні немає. Саме це і зумовило вибір теми курсової роботи.

Так, за останні десятиліття у мовознавстві помітно посилився науковий інтерес до культурної конотації фольклорного слова, розвитку його семантики, як і інших одиниць мовної структури фольклорних текстів, що являють собою блискучі зразки мовної форми художнього вираження думок і почувань.

Жанрово-стилістичне багатство усної народної творчості досліджують фольклористи, літературознавці, лінгвісти. Зокрема в лінгвістичних дослідженнях українського фольклору (О.О.Потебня, Р.Г.Волощук, С.Я.Єрмоленко, Л.Г.Скрипник, О.Б.Ткаченко, С.В.Шевчук, К.Ф.Шульжук та ін.) об’єктом аналізу переважно стають народнопісенні тексти.

Питань походження та розвитку колискових пісень торкалися більшість дослідників, що вивчали цей жанр, - Н.Еліаш, В.Анікін, Г.Барташевич, В.Єлатов та ін. Проте фольклорний компонент в українських колискових піснях з боку вивчення граматичної структури та лексичної і синтаксичної своєрідності тексту досі залишається недостатньо дослідженим.

Актуальність теми визначається об’єктивною суспільною потребою культурологічного підходу до вивчення національної мови в Україні, а також необхідністю створення теоретичних засад етнолінгвістики, важливим аспектом якої є з’ясування ролі текстотвірних засобів, властивих жанрові колискової.

Об’єктом дослідження є повтор як стилістична фігура в українських колискових.

Предметом дослідження є функціонування повтору у межах простого та складного речень, а також ширших синтаксичних одиниць колискової пісні. Дослідженню підлягають лише ті лінгвальні одиниці, повтор яких свідчить про існування чи виникнення внутрішньотекстових змістових зв’язків, що актуалізуються в єдності з іншими засобами в пісенному тексті.

Мета дослідження полягає у з’ясуванні функцій повтору як стилістичного засобу організації тексту української колискової пісні.

Завдання дослідження:

1) з’ясувати поняття повтору на синтаксичному рівні;

2) виявити особливості будови, семантичну і граматичну зумовленість використання повтору в структурі колискової пісні;

3) визначити функції фонетичного, лексичного і синтаксичного повтору.

1. Повтор як синтаксичний засіб увиразнення

Синтаксичні  засоби  увиразнення  мовлення складає група так званих стилістичних фігур мовлення, тобто своєрідних відмітних форм синтаксичного впорядкування фрази: «стилістичні фігури — це особливі побудови, що відхиляються від звичайного синтаксичного типу й дають оригінальну форму для образного вираження думок і почувань людини».

Термін «фігура» (лат. figura — обрис, зовнішній вигляд) уперше з'явився в античній риториці, куди був перенесений з мистецтва танцю. Згідно з античною традицією вперше термін «фігура» використовується в Анаксимена з Лампсака (IV ст. до н. є.). Біля витоків вчення про фігури стоїть також один з основоположників риторики Горгій (V —IV ст. до н. є.)· Докладне вчення про фігури та розгорнуту їх класифікацію можна знайти вже у творах авторів І століття до нашої ери — І століття нашої ери — Діонісія Галікарнського, Цецилія, Псевдо-Лонгіна.

Узагальненням тих визначень, які давали фігурі в античності, може слугувати тлумачення знаменитого давньоримського ритора Квінтиліана: «Фігура в точному розумінні слова визначається як свідоме відхилення в думці або в мовленні від звичайної та простої форми... Таким чином, будемо вважати фігурою оновлення форми мови за допомогою певного мистецтва».

Синтаксичні звороти, що нагадують за своєю формою стилістичні фігури, досить часто вживаються й у повсякденному, побутовому мовленні, проте там їх використання пояснюється або наслідком випадкового збігу слів, або ж прагненням уникнути одноманітності словесно-синтаксичної форми вираження думок. Стилістичні фігури художнього мовлення, по-перше, завжди є наслідком свідомого вибору, спеціального розрахунку письменника з метою вплинути на свого читача, і, по-друге, можуть виконувати різноманітні, не пов'язані виключно з комунікативною, художні функції, зокрема, індивідуалізації та типізації мовлення, виділення окремих слів та частин фрази, особливо важливих у смисловому відношенні, композиційну, функцію емоційного увиразнення і т. д.

За характером відступу від узвичаєних синтаксичних норм побудови фрази всі наявні стилістичні фігури мовлення можуть бути поділені на три типи:

I)  Фігури, пов'язані з відхиленням від певних логіко-граматичних норм оформлення фрази: інверсія, анаколуф, еліпсис, асиндентон (або безсполучниковість).

II)  Фігури, пов'язані з відхиленням від певних логічно-смислових норм оформлення фрази. В межах даного типу можна виділити три групи фігур: повтору, зіставлення та протиставлення слів та більших або менших мовних величин.

Розглянемо більш детально фігури повтору.

Серед повторів розрізняються прості та композиційні повтори. Простим називається підсилювально-смисловий повтор, який не має структурно-організуючого значення, тобто повтор, не суттєвий у композиційному (але не в загальносмисловому) відношенні. В залежності від того, які саме смислові величини повторюються, прості повтори поділяються на звукові, словесні, фразові.

а) Звуковими називаються повтори однакових або однотипних звуків у суміжних словах або фразах тексту (переважно поетичного). Повтор приголосних звуків називається алітерацією; повтор голосних звуків називається асонансом; повтор звуків наприкінці віршових рядків або їхніх складових частин називається римою.

б)  Словесними називаються повтори слів — найчастіше в межах словосполучень, одного або кількох суміжних речень, рідше — в більш широких межах. Повтор однакових слів називається прямим повтором. Прямими можуть бути повтори як повнозначних (простий прямий повтор), так і службових (полісиндентон, або багатосполучниковість) слів. Повтори однотипних слів називаються видозмінюваним повтором (плеоназм; тавтологія).

в)  Фразовими називаються повтори суміжних частин (як правило, окремих, коротких речень) фрази. Найчастіше такий повтор набирає вигляду так званого синтаксичного паралелізму.

2. Фонетичний компонент в образній системі колискової пісні

Колискова пісня створювалась, поза сумнівом, для слуху. Тому в ідеалі художня мова має сприйматися не тільки візуально, а й на слух, у живому інтонаційному звучанні. Це значно посилює обсяг естетичної інформації, додаючи до неї емоційне ставлення мовця і навіюючи його слухачеві. Сила ліричного твору, його “чарівне звучання” полягає в особливій формі мовного вираження — в його ритмізації та музикальності.

Не можна не відчувати того, що у високохудожніх фольклорних творах звучання тексту та його зміст гармонійно поєднані — приблизно за тим принципом, що й мелодія та зміст музичного твору.

Крім того, фрустративна функція колискових пісень виявляється у знятті емоційної напруги за допомогою наборів звуків, позбавлених змісту, що притаманні голосінням. Материнське гіпнотичне заколисування „а-а-а” усуває геть, віддаляє, бере в „дужки” негативний стан, а натомість навіює спокій, розслаблення, блаженство, сон.

А-а-а-а-а-а-а!

Ой ну, ну, ну, котку,

Не лізь на колодку,

Розіб’єш головку

Головка буде боліть,

Нічим її завертіть.

А-а, а-а, котку,

Зробив же ти шкодку:

Поліз на полицю,

Поїв паляницю...

А-а-а, котки два,

Шарі-бурі обидва.

Єден пішов на мишки,

Другий варить галушки.

Широке й майстерне вживання найрізноманітніших видів евфонічних засобів визначає індивідуальну, властиву лише цьому жанрові манеру звукової інструментовки. Майстерно використані кілька евфонічних засобів одночасно, підсилюють, доповнюють один одного і створюють мелодійний передзвін глухих і дзвінких, голосних і приголосних, шумних і сонорних звуків, суголосних звукосполучень, однозвучних слів, що становить неповторну гармонію твору.

Слід відзначити, що різноманітні звукові повтори виступають у художньому тексті як важливий конструктивний засіб, як спосіб увиразнення змісту твору. Милозвучність же досягається певним розташуванням звуків, які створюють своєрідний звуковий візерунок, закономірним повторенням однакових звуків на початку, в середині чи в кінці рядка або всієї строфи. Зустрічаються найрізноманітніші засоби евфонії мови, від найпростіших звуковідтворювальних повторів до найскладніших. Фонетичні повтори виступають в пісенному тексті на межі фонетичного та лексичного, фонетичного та морфологічного рівнів. Виділяють кілька видів звукоповторів, вживання яких у колискових ми й розглянемо.

Анафора - стилістичний прийом, що полягає в повторенні тих самих звуків, слів, речень на початку двох або кількох суміжних рядків, строф, фраз:

Ой ходила журавочка

Да по комишу,

А я свою дитиночку

Да заколишу.

Ой ходила журавочка

Да на той пожар

Да попекла ніжки,

Стало мені жаль.

Ой щоб спало, щастя знало,

Ой щоб росло, не боліло,

На серденько не кволіло.

Засни, дитя, без сповиття,

Без догляду мами.

Піду шукать, долю гукать

Чужими ланами.

Засни, дитя, без сповиття,

А де ж твоя мати?

- Пішла панам, пішла попам

Сроку відробляти.

Епіфора - стилістична фігура, протилежна анафорі: повторення однакових виразів, слів, або звукових сполучень у кінці віршових рядків чи строф з метою посилення виразності поетичної мови, підкреслення чогось.

А у степу над річкою

Стрічається син з матір’ю.

Ой ну люлю, люлю, люлю,

Стрічається син з матір’ю.

Ой ну люлі, дитина маленька,

Колисочка новенька,

В нас дитина маленька,

Вона спати раденька.

Досить часто в колискових піснях використовується змішаний звукоповтор: анафора і епіфора; анафора і повтор в середині слова; анафора, епіфора, повтор в середині слова.

Звуковий повтор відіграє важливу роль у розкритті логічного, емоційного смислів висловлюваного і виступає як мовний засіб вираження цілеспрямованої експресії. Він може реалізуватися як експресивний або апелятивний засіб. Експресивний характеризує самого мовця (самовираження "Я" – суб’єкта), апелятивний засіб викликає у слухача ("Ти" – адресата) ті або інші емоції. Звукова стилістика тексту колискової визначає сприйняття мовлення відповідно до ритму й гармонії української пісні, передаючи їй мелодійністю, заспокійливістю, заколисуванням.

3. Словесний повтор як особливість колискових

Специфічною рисою колискових пісень є наявність характерних заспівів, приспівів, що являють собою ритмічне повторення певних слів, своєрідних звертань.

Так, найпоширенішими в українських колискових є різноманітні варіації слова „люлі”, що як заспів чи рефрен зустрічається і в піснях інших жанрів, зокрема календарно-обрядових. Первинність його саме в піснях колискових обґрунтовано довела Г.Барташевич, залучивши для цього східнослов’янський лексичний матеріал, а також спостереження, зроблені В.Жуковським над співзвучним звукосполученням персидських колискових пісень.

Будучи інтродукцією до твору, цей заспів (чи його численні похідні – „люесі”, „люлечки”, „люлята та ін.), а також розспівуванні в такт гойдання колиски „баю-баю”, часто становлять становлять його необхідну організуючу частину і пов’язані з першим рядком римою:

Ой люлі, люлечки

Мотузяні вервечки...

Люлі, люлі, люлі!

Люлі, синку, люлі!

Да виростай, виростай в забаву,

Козацтву на славу,

Вороженькам на розправу.

Люляй, люляй, мій синочку,

Справлю тобі колисочку.

Ой ну, люлі, люлі,

Налинули гулі.

Сіли на воротях,

В червоних чоботях.

Баю, баю, баю,

Дровець нарубаю,

І в печі натоплю;

Буде тепло в хаті,

Буде дитя спати.

Колискова пісня цілком може бути названа інтимним жанром народної поезії. Не розрахована на стороннього слухача, що помножує її щирість і безпосередність, вона ввібрала в себе і відбила у високо поетичній формі далеко не простий світ матері. У творах цього жанру, що надає значних можливостей для виявлення глибоко особистий почуттів, думок, переживань, вираження свого життєвого досвіду є широкий простір для імпровізації. Спостереження над самими текстами виявляє їх гнучкість, значну варіативність. Зустрічаємо серед колискових і не менш оригінальні пісні, створені талановитими виконавцями-імпровізаторами, поштовхом до чого стали предмети, явища, звуки, сприйняті безпосередньо самим виконавцем та підсилені повтором:

Колисочка хить-хить,

А Панасик спить-спить.

Колисочка хитнулася,

Панасику гикнулося.

Воріточка скрип-скрип,

А Панасик спить-спить,

Воріточка вклякнулися,

Панасики проснулися.

У більш широких межах – крізь усі колискові пісні – можна виділити слова, що повторюються та несуть певні тематичні навантаження.

Поширена в усіх регіонах України одна з найпопулярніших колисанок, яка вперше була надрукована близько 150 років тому, записується і тепер:

Ой ходить сон коло вікон,

А дрімота коло плота.

Питається сон дрімоти:

- Де ми будем ночувати?

- Де хатонька тепленькая,

Де дитинка маленькая,

Там ми будем ночувати,

Мале дитя приспляти...

Тема сну та заколисування, образи Сну та Дрімоти досить актуальні в колискових піснях, й тому слова „сон”, „дрімота”, „спати” та всі похідні від них часто повторюються в текстах колискових пісень:

Ой ходить сон по долині

У червоній кожушині.

Кличе мати до дитини:

Іди, сонку, в колисоньку,

Приспи мою дитиноньку.

Ой ну-ну-ну, котино,

Засни, мала дитино,

Засни, засни, задрімай

Та й нічого не думай,

Тільки спатки й думай.

Досить розповсюдженим у колискових піснях є образ кота. В.П.Анікін пісні про кота вважав прикладом еволюції творів, які втрачали елементи давніх уявлень: „Давня основа цих пісень виникла в безсумнівному зв’язку з якимось повір’ям проте, що мирне мурчання кота в домі приносить сон і спокій дитині”. На користь міркувань В.Анікіна може бути свідчення одного з дослідників Поділля, який серед інших етнографічних відомостей зафіксував народне уявлення про те, що „кішка створена богом і визнається істотою доброю  і другом людини. Їй приписують здатність оберігати людину від усього злого”.

Повтор слова „кіт”  ми можемо знайти майже в половині колискових пісень:

Коту сірий, коту білий,

Не ходи по хаті,

Не цокоти чобітками,

Не збуди дитяти.

Ой на кота воркота,

На дитину дрімота!

Ой на кота все лихо,

Ти, дитино, спи тихо!

Повтор лексем реалізує своє мовне значення і через словорчі засоби (суфіксальний, префіксальний повтор):

Ой ну-ну, кітку,

Піду по тітку;

Тітка в нас молода,

Аж з Китай-города,

У червоній плахті,

В зеленій запасці,

У червоних чобітках

На золотих підківках.

Тітка підковками лясне,

А дитина засне.

Емоційно забарвлені й пестливо-зменшувальні суфікси, що повторюються в усіх колискових піснях:

Колисочка хить-хить,

А Панасик спить-спить.

Ходить коток по полю,

Носить сонок в рукаву,

Носить, носить та й продає,

А нашому Шурочці так дає.

Чужим дітям по жменечці,

А Шурочці по мірочці.

 

4. Вживання фразового повтору

Паралелізм синтаксичний — це стилістична фігура, яка ґрунтується на однотипній синтаксичній побудові двох або більше суміжних мовних одиниць, переважно рядків поетичного тексту, що породжує відчуття їхньої симетрії.

Паралелізм відомий з давніх-давен. Найбільше він уживаний у народній поезії. Значного поширення набув у колискових піснях:

Спи, дитя, в колисочці,

Як угорок в долиноньці.

Щоби-с спало, не плакало,

Щоби-с росло, не боліло

Ні головка, ні все тіло.

Ой щоб спало, щастя знало,

Ой щоб росло, не боліло,

На серденько не кволіло.

Соньки-дрімки в колисоньки,

Добрий розум в головоньки,

А рісточки у кісточки,

Здоров’ячко у сердечко,

А в роточок говорушки,

А в ніженьки ходусеньки,

А в рученьки ладусеньки.

Характерною ознакою українських колискових пісень є те, що вони здебільшого не багатослівні, дві-три строфи. Проте завжди глибокі за змістом і завжди у них присутня дія, твориться картина.

У віршах же ми бачимо рядки-повтори – і не лише для ритмомелодики, а задля того, щоб у своїх повторах-закликах чи побажаннях мати змогла висловити всі людські і власні надії, виспівати і смуток і радість, і вимріяні сподівання.

... А Панасу калачі,

Щоб спав удень і вночі,

А вночі на печі,

А вранці на лавці,

Вранці – на лавці,

А вдень – колисці,

А ввечері – у сінях

На пухових подушках.

Мати буде сповивати,

Панасика годувати.

Люлю, люлю, мій синочку,

Справлю я ті колисочку,

Справлю я ті колисочку

Та й повішу на дубочку.

Сонце зійде, обігріє,

Роса впаде та й скупає,

Листок впаде та й накриє,

Вітрець стане – заколише,

Птах прилетит – заспіває.

Ой люлі, люлі, ой люлі, люлі,

Дитинонька малая!

Колишись, гойдайсь, колишись, гойдайсь,

Колисонька новая!

Дистантний і контактний повтори виявляють неоднаковий ступінь експресивності. У випадку контактного розташування повторюваних одиниць помітно наростає експресивність. Посилення експресії повтору обумовлюється також кратністю повторення мовних одиниць у синтагматичному ряду, яка може бути різною. Загалом переважає повторення двох елементів. Коли ж кратність наростає (три- і чотириразовий повтор), то посилюється й експресія повтору.

Цілісність тексту і його частин на великій відстані обумовлюється ідентифіційною функцією детермінанта, який, поєднуючи речення, усуває розрив семантичних зв’язків між дистантно розташованими елементами. Дистантний синтаксичний повтор охоплює весь текст, об’єднуючи великі ділянки його, виконує текстотвірну функцію, забезпечує зв’язок з провідною темою твору, а лексичний повтор макроконтексту сприяє виділенню окремої ізольованої частини тексту.

Особливу стилістичну фігуру становить кільцевий повтор – простий (повтор на початку і в кінці твору) або кільце-спіраль (повторюватися може те саме речення (словосполучення), два речення і навіть ціла строфа).

Висновки

Формування мовної особистості – глобальна проблема, яка охоплює всі мовні аспекти і перебуває на стику різних галузей науки: лінгвістики, психології, соціології, психолінгвістики, що обумовлює залучення до аналізу мови жанрів дитячого фольклору деяких екстралінгвістичних факторів.

Колискові пісні є першим кроком в опануванні дитиною навколишнього світу, а наївна первісна мовна модель світу, що відбивається у них, формує в дитині основи морально-етичних, культурно-національних та вербальних традицій народу, з якого вона вийшла.

Ще здавна дорослі у спілкуванні з дітьми співали їм колискових пісень і забавлянок. Основними виразниками колискових є ритм і мелодія. Мелодія переважно з нешироким звуковим діапазоном, плавним метроритмічним рухом, спокійним нешвидким темпом. А багаторазове повторення (в такт гойдання колиски) однієї і тієї  музичної фрази в одному ритмі позитивно діє на психіку дитини і швидко присипляє її.

Аналіз конструкцій з лексичним повтором виявив його поліфункціональність. У тексті української колискової пісні лексичний повтор багатофункціональний і виконує функції: 1) організації структури – зв’язку частин тексту; 2) емоційно-експресивну; 3) стилістичну як структурно-смислова фігура (троп); 4) семантичну – підсилення, привертання уваги до чого-небудь або до кого-небудь, виділення характерних ознак, дій тощо; 5) граматичну – вираження інтенсивності дії, повторюваності, багатократності .

Повтор лексем реалізує своє мовне значення і через словорчі засоби (суфіксальний, префіксальний повтор).

Лексичний повтор в українських колискових піснях не може розглядатися як дублювання елементів текстової структури. Відношення між компонентами лексичного повтору виникають як результат взаємодії тотожних і видозмінених, постійних і змінних компонентів їх семантичної структури, актуалізованих контекстним оточенням. Ці відношення визначають особливості синонімічного, тотожного лексичного повтору та імітують заколисування, присипання дитини.

Конструкції з повтором маніфестують експресивний синтаксис у тісній взаємодії з іншими засобами, зокрема лексичного і звукового повтору.

Функціональний аналіз конструкцій із синтаксичним повтором виявив, що цей засіб виконує ряд ритмо-мелодійних, структурно-інформаційних і семантико-стилістичних функцій у пісенному тексті.

Сюжет колискових пісень може доповнюватися новими епізодами, окремі епізоди можуть вилучатися; можливе контамінування декількох сюжетів. Цьому жанрові властива міграція з пісні в пісню усталених звертань, лексичних, фразеологічних і синтаксичних одиниць. Функції повтору доповнює інтонація, оскільки вона виражає і структурну кількість висловлення (речення), і пісенний тип твору, що поєднує ознаки поетичного стилю фольклору з книжним стилем художньої літератури.

Повтор слів, сполучень, конструкцій у межах одного тексту зумовлений характером і станом мовного розвитку дитини. Тому творення текстів цього жанру відбувається на ґрунті певних асоціативно-семантичних формул, рядів і блоків, які сприяють візуально-автоматичному запам’ятовуванню, закладають основи образного мислення.

Зосередженість уваги дитини на номінаціях зумовлює наявність  великої кількості іменників, що часто повторюються у всіх текстах та є досить символічними (Сон, Дрімота, Кіт та ін.). Також у колискових піснях простежується посилення ролі дієслів, активно функціонують прикметники. Полісемія та епітезація, зафіксовані у інших фольклорних творах фрагментарно,  у колискових посилюються.

Синтаксис колискової пісні є елементарним. Найпростіші структури, як правило, реалізуються сполучення підмета і присудка за асоціативно-семантичною формулою S + P (суб’єкт + предикат). Як експресивні синтаксичні конструкції використовуються еліптичні структури.

З погляду фонетики і ритмомелодики тексти колискових являють собою ритмічні структури, що ґрунтуються, як правило, на мажорних інтонаціях. Колискові пісні базуються на численних енклітиках і проклітиках, трансакцентації, що не є характерною для творів інших жанрів. Крім того, у колискових піснях кількісно превалюють голосні як основа вокалу, а мелодія і наспів виступають первинними щодо слова і змісту.

Отже, існування дитячого фольклору взагалі і колискових пісень зокрема є свідченням високого рівня культури і самосвідомості суспільства, яке постійно піклується про подовження і розвиток нації, її традицій, мови, інтелектуального потенціалу. Мова колискової пісні, як особливий функціональний різновид віршованого художнього стилю, досить виразно відбиває процес уніфікації традицій усного загальнонародного мовлення на шляху становлення літературної норми.

Список використаних джерел

1.

Аникин В.П. Русские народные пословицы, поговорки, загадки и детский фольклор. – М., 1957.

2.

Атрошенко, Г. І. Акцентована вокалізація в системі експресивних засобів дитячого фольклору ( на матеріалі колискових пісень) / Сучасні тенденції у літературознавчій підготовці вчителів-словесників [Текст] : збірник наукових праць / Мелітопольський держ. пед. ун-т; Редкол.: Л.Я. Деркаль (відп. ред.) та ін. - Київ : Твім Інтер, 2001.

3.

Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч.посібник. – Львів: Світ, 1990.

4.

Ващенко Г. Виховна роль української народної пісні // Ващенко Г. Твори. – Т.4. Праці з педагогіки та психології. – К.: Школяр – „Фада” ЛТД, 2000.в загальноосвітній школі. ора. искових пісень./лискових піснях:

ти змогла висловити всі людські і власні

5.

Ганич Д. Олійник І. Словник лінгвістичних термінів. – К., 1985

6.

Грайворонська О.В. Типологічні особливості української поезії пестування. // Лінгвістичні дослідження: Зб.наук.праць. Випуск 2.  – Х.: Харківський державний педагогічний університет ім.Г.С.Сковороди, 1999.

7.

Довженок Г.В. Український дитячий фольклор (віршовані жанри). – К.: „Наукова думка”, 1981.

8.

Довженок Г.В., Луганська К.М. Українські народні колискові пісні та забавлянки // Дитячий фольклор. Колискові пісні та забавлянки. – К.: Наукова думка, 1984.

9.

Іваницький А. Українська народна музична творчість. – К.: Музична Україна, 1990.

10.

Мацько Л.І. Стилістика української мови: Підручник. – К.: Вища школа, 2003.

11.

Сингаївський М. Материна пісня: Роздуми про українську колискову. – К.: Товариство «Знання» України, 1992.

12.

Сивачук Н. Український дитячий фольклор: Підручник. – К.: Деміург, 2003.

13.

Сивачук Н. Виховний потенціал українських народних колискових пісень.//Початкова школа. – 2006. - №1.

14.

Сивачук Н. Колискові пісні:сюжет, контекст, метафора. //Українька література в загальноосвітній школі. – 2005. - №9.

15.

Чередниченко І. Г. Нариси з загальної стилістики сучасної української мови. — К., 1969.

База готовых работ: