logo (068) 202 57 83     (095) 710 36 67
help
Заявка
help
Viber
help
Skype
email_icon
E-mail
Joomla Templates and Joomla Extensions by JoomlaVision.Com
Мы профессионально позаботимся о Вашей успешности 24 часа в сутки 7 дней в неделю

Лікарі-письменники: діяльність та творчість - реферат

  1.     Вступ.
  1. Діяльність та творчість українських лікарів-письменників

ХХ століття.

  1. Висновки.
  1. Список використаної літератури.
  1. Виноси.

Вступ

Найхарактернішими рисами української літератури ХІХ століття були реалізм, демократизм і народна тематика.1 У ХХ-ХХІ  віках за збереження демократизму і переважання реалізму, відбувається принципове розширення й збагачення тематики й проблематики української художньої прози, зображуються сфери, до яких письменники раніше не зверталися. Саме письменникам-лікарям належить пріоритет у створенні художнього образу медицини в сучасній літературі.

Книги письменників-лікарів, присвячені своїй професійній сфері, складають своєрідний цикл, який відображає всю історію медицини ХХ сторіччя.

У даній контрольній роботі ми розглянемо життєвий шлях та творчість лікарів-письменників України ХХ століття. Вони зцілювали людей словом, хоча за фахом були покликані лікувати зранені тіла.
Діяльність та творчість українських

лікарів-письменників ХХ століття

Степан Васильович Руданський – визначна й трагічна постать в історії української культури. Здібний стипендіат Петербурзької медично-хірургічної академії, лікар, що безкоштовно лікував бідняків і завжди був їхнім заступником, чоловік, який мужньо протистояв власній хворобі, смілива людина. Він рішуче викривав махінації чиновників, зокрема, під час епідемії холери. Демократ, котрий бачив усі несправедливості та бажав поліпшити долю народу.

Талановитий український поет, який поєднав у творчості і романтичні, і гостро-соціальні, і фольклорно-гумористичні мотиви, але став відомим тільки по смерті. 2

Життя і творчість С.Руданського висвітлювалися в багатьох працях. Вони обов'язково аналізуються в узагальнюючих працях з історії української культури.3 Його твори включено до шкільної програми з української літератури.4 Є праці, спеціально присвячені досліджуваній темі та її окремим аспектам, таким, як аналіз перекладів віршів С.Руданського на іноземні мови,5 як історія створення народного музею на батьківщині поета.

Дослідники підкреслюють, що творчість Руданського охоплювала цікавий світ переживань, була у своїх кращих зразках пронизана пафосом боротьби проти соціальної несправедливості, пройнята глибоким співчуттям і повагою до трудової людини.

Можливо, саме ці особисті риси викликали його інтерес одразу до двох професій. До професії лікаря і професії письменника, адже і в першому і в другому випадку головне - це увага до людини.

Народився Степан Руданський у січні 1834 року в селі Хомутинці Новського району на Вінничині в родині бідного священика, який готував свого сина до духовної кар'єри. У 1840 році в семінарії сталися зміни. У навчальні програми були введені як окремі предмети природознавство, сільське господарство, медицина. За новою реформою передбачалося викладення російської словесності. Але під час навчання Руданського російську словесність ще не вивчали. Великий вплив на молодь мала тогочасна передова українська й російська література, справжнім володарем дум молоді, безперечно, був Т.Г.Шевченко.

З російських письменників найбільш близький Руданському був М.Некрасов, співець народного горя і народних сподівань. На Поділлі в ті часи досить популярними були твори польських письменників, які належали до так званої "української школи романтиків ".Вони зверталися до української тематики й широко використовували український фольклор. Саме в ці роки сталися певні громадсько-політичні події: революція 1848 року в Європі, судові процеси Кирило-Мефодіївського товариства та гуртка петрашевців.6

Під впливом усіх цих факторів тут, на Поділлі, у Руданського й виник свідомий інтерес до українського слова, до художньої творчості. У Кам'янці-Подільському він написав чимало балад і кілька ліричних віршів-романсів. Тут поет зустрів дівчину Маню Княгницьку, яку щиро покохав. Під впливом цього кохання він написав свої кращі ліричні пісні.7

Після закінчення семінарії Руданський всупереч волі батьків вступає до Петербурзької медико-хірургічної академії. Життя студентів було дуже важке, особливо неказеннокоштних. Студенти здебільшого голодували.

На літо їх посилали в госпіталі на практику. У практикантів було чимало вільного часу, і Руданський використовував його для своєї поетичної творчості.

Медико-хірургічна академія знаходилась у центрі напруженого громадсько-політичного та літературно-наукового життя. У цю пору до Петербурга повернувся із заслання Шевченко (27,III.1858). У Петербурзі у журналі "Основа" за 1861 р. Руданський друкує свої перші твори: один на громадську тему - "Гей, гей, воли!" (у пізнішій редакції вірш названо "Гей, бики!"), другий ліричний - "Повій, вітре, на Вкраїну …":

Отже, ми бачимо широкі художні можливості поета: від соціально-загострених віршів про близьку йому долю студентів-медиків, – до сповненої надії і мрій романтики. Цей вірш було покладено на музику. У другому номері "Основи" опубліковано три його вірші: "Не кидай мене ","Ластівка" (з польскої), "Ніч і ніч" (з сербської). У восьмому номері "Основи" з'явився вірш "Сни" (з Гейне).

1861 р. Руданський закінчив академію і одержав звання лікаря медицини. На час закінчення академії різко загострилася хвороба Руданського - туберкульоз. За клопотанням правління академії, зокрема знаменитого професора С.П.Боткіна, який лікував поета, його було призначено на посаду міського лікаря до Криму - в місто Ялту. Матеріальне становище Руданського в цей час було настільки поганим, що він не мав змоги заплатити за транспорт із Сімферополя до Ялти. 8

Утримання міського лікаря дуже мізерне, і тому ще довго йому допомагали рідні. Займався Руданський і приватною лікарською практикою. Тут він виявив себе винятково гуманною, чуйною людиною. З бідних пацієнтів він нічого не брав, а іноді ще й сам допомагав їм матеріально. За таких умов приватна практика не могла бути для нього серйозною підмогою.

У вільний від роботи час Руданський займався поетичною творчістю, фольклором, археологією і живописом. Інтерес до живопису звів його із славетним російським художником І.І.Айвазовським. 9

Влітку 1872 р. в Криму вирувала епідемія холери, що поширилась на всю Херсонщину, Бессарабію, Київщину та Поділля. Руданського призначили (без платні) карантинним лікарем і постійним членом міської санітарної комісії. За його підписом було складено кілька актів про антисанітарійний стан деяких будинків у місті, а серед них і будинків князя Воронцова та графа Мордвінова, які вони здавали в оренду місцевим торговцям. У підвалах цих будинків, забруднених нечистотами, зберігалися запаси риби для продажу населенню. Руданський, як лікар, наказав знищити цю рибу. Останнє викликало гостре невдоволення не тільки торговців, але й згаданих вельмож. Проти Руданського була організована шалена компанія. Під натиском генерала-губернатора Коцебу губернська лікарська управа вирішила звільнити Руданського з посади і перевести його в глухе повітове місто Перекоп. Ялтинська міська управа не погодилася з цим, бо Руданський дуже багато зробив для Ялти. Тим часом поет, рятуючи життя хворих, сам тяжко захворів і, пролежавши в ліжку цілих дев 'ять місяців, 21 квітня 1939 р. помер.

Творчий розвиток Руданського-поета мав чітко визначені періоди: кам 'янець-подільський – з 1851 по 1855 р., петербурзьский  – з 1856 по 1861 р. та ялтинський – з 1862 по 1873 р. З кам 'янець-подільським періодом зв 'язується літературне початківство Руданського.Як і всі українські романтики, почав він з балад та романсів, на котрих бачимо виразні сліди захоплення поезією Метлинського, Костомарова,Жуковського, Пушкіна, Міцкевича, раннього Шевченка, а також польських романтиків Гощинського, Осташевського, Мальчевського. Петербурзький період найкоротший, зате найпліднійший – це час творчого розквіту поета. Нарешті, в ялтинський період Руданський визначився головним чином як перекладач. 10

Поетична творчість С.Руданського досить різноманітна із жанрового погляду. У ній можна знайти ліричні пісні, балади, байки, віршовані сатиричні гуморески, поеми історичного, алегоричного та філософського змісту. Поет виявився і плідним перекладачем староруської, старочеської та старогрецької епічної поезії. Переклад Гомерової "Іліади "був справжнім подвигом Руданського. Головне ж у спадщині Руданського – це його ліричні пісні, краще гумористично - сатиричні співомовки та "лірникові думи "на біблійні теми, відомі ще під назвою "Байки світовії в співах ".

У 1860 р. Руданський упорядкував і надіслав до київського цензурного комітету першу свою збірку, але вона друком не з'явилася. Діяла тут, очевидно, не тільки офіційна, а й "домашня цензура" в особі П.Житецького. Останній неприхильно поставився до молодого автора і голодному "студентові медицини " нічого не перепало ні "для слави", ані "для кишені".

Через рік після впорядкування "Ниви "–  у 1861 р. Руданський уклав другу збірку (титульна сторінка її не збереглася) і подав до петербурзького комітету. Книжка була дозволена до друку, але так само світу не побачила. Нарешті, у 1862 р. Руданський намагався опублікувати збірку народних і своїх власних пісень з нотами, – пісенник під назвою "Копа півень ". Але й з цим нічого не вийшло. В листі до В.Ковальова 1870 р. поет писав: "Мої пісні – в мене: та нікому нот перевірить Надію маю… – хорошую, та хворую тяжко, – що хоч вона їх через силу переправить; тоді скільки - небудь виправляні я можу й післати через вас землякам". Отже, й третя збірка не була надрукована. 11

Талановитий поет-різночинець, зрештою, звикає до думки, що йому, певно, судилося залишитися назавжди за межами літератури. Наприкінці 1872 р. у листі до невідомої особи поет не без роздратування писав: "Драгоманову прошу передать, что я болен и давно прекратил все мои литературные упражнения." 12

У 1856 р. Руданський на основі народних оповідок антицерковного характеру уклав, так би мовити, космогонічну епопею - твір на зразок народної біблії, яка мала протистояти Біблії канонічній.

Протягом короткого життя свого Руданський напружено шукав виходу з народнопоетичної стихії до оригінальної творчості. Неважко помітити, що він завжди тяжів до великих епічних форм у петербурзьке п'ятиріччя, коли було написано понад двісті приказок, чимало ліричних творів, шість історичних поем - співів, він переклав також із староруської літератури "Ігор - князь Сіверський "та "Олег - князь Київський", із краледворського рукопису Ганки, розглядаючи його як оригінальний старочеський епос. У Ялті поет працював уже виключно над перекладами, які Франко вважав навіть головною справою його життя. І тут Руданського не зрадив потяг до епосу. Він переклав такі твори, як "Омирова Ільйонянка ","Омирова війна жаб з мишами ", частково "Демон " Лермонтова та ін.

Хоч би як захоплювався фольклором, він завжди підпорядковував його естетичним цілям. Він хотів бути не вченим коментатором народної поезії, а поетом, що будує свої образи на фольклорній основі. Інколи це йому вдавалось здійснити. Він збирався, очевидно, згодом приказки звести в якийсь цілісний великий твір і написав до них гумористичне "Преслів’я".

Цей намір поета позначився вже на збірці "Нива ", де приказки об'єднано в такий трьох тематичних групах - "А.На чужих;Б.На своїх;В. На самих себе ".Кожна група далі розподілена на окремі підгрупи, а підгрупи - на цикли. Що ці приказки справді складають широку панораму життя, помітив І. Пільчук: "Дрібні картини, створені в гуморесках Руданського, є свого роду ескізи до великої епічної картини " 13

Поет виношував свої творчі плани, а життя корегувало їх, спрямовуючи його увагу в зовсім інший бік. Руданський залишався демократично налаштованим різночинцем у головному. Він ненавидів самодержавно-кріпосницький лад і всі його породження: рабство мільйонів кріпаків, національне гноблення, солдатчину, духовний гніт церкви – все, що топтало людську гідність, йшло врозріз з гуманістичними переконаннями молодого поета. Ці світоглядні позиції і заклали основу майбутнього виходу поета до реалізму.

Антикріпосницьким настроям поета були вже тісні й романтично-умовні, суто фольклорні рамки. Йому треба було йти від романтизму до реалістичного методу зображення дійсності, – тим шляхом, який у своєму розвиткові пройшли Т.Шевченко, Г.Гейне, Ш.Петефі. Для Руданського цей шлях був аж надто складним і важким.

У романтичній естетиці Руданського стався "прорив до реалізму ".У ліриці його з'являються твори, які ніяк не вкладаються в романтичні нормативи пісні на уснонародній основі: "Полюби мене", "Студент".

Більше того, Руданський створює вірші, які можна зарахувати до реалістичної громадянської лірики, - "Над колискою ","Гей, бики!", "До дуба","П'ятниця", "Наука". Тут все для нього нове і теми, і образи, і провідна ідея твору, і віршування. Поет потрапляє в полон громадської музи Некрасова, громадська лірика Шевченко періоду "Трьох літ" була йому   невідома. 14 Але головна роль у здійсненні цього "прориву до реалізму" належить приказкам, хоча сам поет, очевидно, цього й не усвідомлював.

З'явився новий для української поезії жанр поетичного гумористично-сатиричного анекдоту, в якому на широкій реалістичній основі народного життя бачимо живий синтез прогресивної ідейності й фольклорних форм.

Це було справжнє художнє відкриття Руданського-поета. Кращі із цих легких відточених віршів і в наш час не втратили своєї соціальної спрямованості, гуманістичного пафосу, блискучої дотепності. Чи не в цьому секрет незвичної популярності гумористичних співомовок Руданського?

Щоб з'ясувати питання про оригінальність Руданського-поета, треба розглянути приказки в цілому, у всій тематичній різноманітності, і визначити їхній історичний зміст. Із приказок постає ліричний герой, очима якого Руданський дивиться на світ людських відносин.  Герой цей – кріпак – є носієм естетичного ідеалу поета. Народ у приказках сміється над кривдниками своїми і над своїми власними вадами, які, по суті, породжені кріпосними відносинами. І сміх той іскриться ясним розумом, благородним відчуттям краси людей і природи, тонким дотепом: тут і високе почуття гідності, і глибоко гуманне розуміння людських слабостей, і гнів, і їдкий сарказм, і скепсис прихованої іронії, яка націлена проти гнобительської моралі самодержавно-кріпосницького суспільства.

Такий, єдино вірний, погляд на історичний зміст приказок не дозволяє ототожнювати їх із фольклором. Сам же Руданський постає перед нами як талановитий, оригінальний поет, гуманістичні звучання творів якого беруть початок і в його демократичних переконаннях, і в професії лікаря. Література XIX сторіччя подарувала нам Степана Руданського.

Ім'я Степана Васильовича Руданського широко відоме як на Україні, так і далеко за її межами. Скрізь знають його дотепні співомовки, багато хто захоплюється його поезією, та мало хто знає про зв'язок цієї людини з медициною. І можна тільки уявити собі, наскільки Степан Васильович був гуманістом, якщо зробив об'єктом своєї уваги душу людини (як письменник),здоров'я людини (як лікар).

Ще одна постать, але вже ХХ століття – Валер'ян Петрович Захаржевський – народився в родині службовця. У 1909 р. закінчив Кам’янець-Подільську класичну гімназію, після чого почав вчитися на медичному факультеті Київського університету. Ще до першої світової війни, у 1916 р., склав іспити за університетський курс. Служив у царській армії під час Першої світової війни. 1919–1923 – військовий лікар у Червоній армії. У 1938 р. став кандидатом медичних наук. У 1941 р. вийшов його роман «Белый дом. Страницы из жизни одной клиники» 15

Під час Великої Вітчизняної війни — провідний хірург шпиталів. Після війни працює в медичних закладах Києва (зокрема, заступником директора з наукової частини інституту ортопедії), читає лекції в медичному інституті, має звання доцента. Мав нагороду: медаль «За бойові заслуги».

Павло Єфимович Бейлін прийшов в українську літературу в 30-ті роки ХХ ст. повістями «Чотири операції», «Нариси з хірургії», «Людина живе раз». Випускник Київського медичного інституту, він і після другої світової війни, яку пройшов від Мінська до Берліна, працював у рідному місті, очолював велику лікарню.16 Його повісті, оповідання, есеї, об’єднані у книжку «Поговори со мною, доктор!» допомагають лікарям подивитись на себе очами хворих, і навпаки.17 «Записки польового хірурга» П.Є.Бейліна, роман-ділогія «Хирург Алексей Корепанов» Н.Д.Фогеля, повість «ППГ–2266» М.М.Амосова належать до найкращих і найправдивіших книг про військових медиків. Видатний хірург, засновник вітчизняної легеневої та серцевої хірургії, академік, нагороджений за наукові праці Ленінською премією, М.М.Амосов у своїх мемуарах так згадував про свій прихід до художньої літератури. Одного разу, восени 1962 року, після смерті під час операції хворої дівчинки, хірургові було не по собі. Цей стан вилився на папері. Рукопис справив враження на близьких та друзів. Микола Михайлович продовжив роботу. Книга «Мысли и сердце», події якої розгортаються в кардіологічній клініці, мала великий успіх і в нашій країні, і за кордоном. Згадані твори (а їх перелік навіть близько не повний) відобразили драматичні професійні колізії, психологічні особливості лікарської праці, пов’язаної з відповідальністю за життя людей, залучили суспільство до роздумів над деонтологічними проблемами.

Стосовно драматургії, в історії українського театру 20-30-х років помітний слід залишив Іван Кіндратович Микитенко. Він писав під псевдонімами Петро Бунь, Незаможник, Андрій Похмурий.

Народився Іван Кіндратович 6 вересня 1897 р. в родині селянина-середняка, що проживала у містечку Рівному Херсонської губернії (нині Кіровоградська область). Тут учився в двокласній міністерській школі, по закінченні якої в 1911p. вступив до Херсонського військово-фельдшерського училища.

У грудні 1914 p. сімнадцятилітнього «лікарського помічника» Микитенка відправляють на фронт. Він брав участь у діяльності революційного полкового комітету, обраний його членом в дні Лютневої революції, — це згодом знайшло художнє відображення в його останній п'єсі «Як сходило сонце». Через три роки тяжко хворий, з обмороженими ногами, повернувся з фронту. Одужавши, бере активну участь у боротьбі з тифом в селах Єлисаветградщини, завідує лікпунктом у с. Нечаївці, а також пише вірші і короткі п'єси на злободенні теми.

У 1922 p. Нечаївський комітет незаможників направляє Микитенка на навчання до Одеського медичного інституту. В Одесі він стає членом літературного об'єднання «Потоки Октября». Незабаром у місцевих газетах з'являються перші його публікації (вірші, фейлетони, нариси, оповідання і статті), випробовує себе і в прозі, насамперед у жанрі «малих форм» — новелах, оповіданнях: «Гордій» (1923), «Більшовики» (1923), «У вершині» (1923), «Нуник» (1923). В ці ж роки надруковані оповідання (цикл «Етюди червоні»), що увійшли до першої прозової збірки «На сонячних гонах» (1926), та п'єса «У боротьбі» (1926). Не залишаючи навчання, Іван Кіндратович працює на посаді завідувача літературною частиною Одеської укрдерждрами, а згодом керує письменницькою філією «Гарту».

Наприкінці 1926 р. був викликаний до Харкова, де 1927 р. закінчує Харківський медінститут і бере активну участь у підготовці Всеукраїнського з'їзду пролетарських письменників. Згодом стає одним з керівників ВУСППу. У 1926 – 1928 pp. з'являються п'єса «Іду», поема «Вогні», повісті «Антонів огонь», «Брати», «Гавриїл Кириченко – школяр» (пізніша назва – «Дитинство Гавриїла Кириченка»), «Вуркагани».

Невелика повість «Брати» (1927) була помітним явищем у прозі 20-х років, неодноразово перевидавалася й перекладалася. «Гавриїл Кириченко – школяр» – перший значний автобіографічний твір Івана Микитенка.

Прозова збірка «Вуркагани» (1928) містила ряд творів, – «Антонів огонь», «Над морем», «Homo sum» («Людина») та ін., – а також повісті про дітей.

Під враженням поїздок до Німеччини, Польщі, Чехословаччини Микитенко пише книжку дорожніх нарисів і нотаток «Голуби миру» (1929 р., в російському перекладі – 1930 р.).

У 1933 р. з'являється перша книга роману «Ранок», присвячена темі перевиховання «важких» підлітків, недавніх безпритульних. «Ранок» — найбільший прозовий твір, роман, задуманий як значне епічне полотно, не був завершений письменником (написана тільки перша книга).

Одночасно з прозовими творами з'являються п'єси: «Диктатура» (1929), «Світіть нам, зорі» (1930; друга назва «Кадри»), «Справа честі» (1931), «Дівчата нашої країни» (1933), соціальна драма «Бастілія божої матері» (1933), побудована на матеріалі першого розділу роману «Ранок». З появою п'єси «Диктатура» прийшов перший серйозний успіх. Популярністю користувались і більшість наступних п'єс, поставлених не тільки в Україні, а й у багатьох містах: Москві, Ленінграді, Воронежі, Новосибірську, Мінську, Баку, Казані, Ташкенті та ін.

В ці ж роки І. Микитенко активно працює як один з керівників ВУСППу, а в 1932 р. стає членом оргкомітету Спілки письменників СРСР.

Останні роки життя виступає переважно в галузі драматургії: пише комедії «Соло на флейті» (19331936) і «Дні юності» (1935—1936); історичну п'єсу «Маруся Шурай» (1934), яка є неопублікованою (але поставленою в кількох театрах) переробкою драми М. Старицького «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», героїчну драму «Як сходило сонце» (1937; надрукована 1962 р.). Збирав матеріали для наступних п'єс — про К. Маркса і Ф. Енгельса («Безсмертні»), про видатного вченого Філатова («Сліпі й зрячі»), однак не встиг їх написати.

Певну цінність являють спогади («Про себе», «В хвилини спогадів» та ін.), які містять чимало автобіографічних свідчень, оцінок письменником власних творів, його літературні погляди.

Загинув Іван Кіндратович Микитенко 1937 р., ставши жертвою сталінського беззаконня. В історію української літератури І. Микитенко входить передусім своїми кращими п'єсами — драмами й комедіями (чим не закреслюється й значення помітніших його оповідань і повістей). Публіцистично загострена, дотепна й колоритна (а в останніх зразках — і більш зосереджена на реалістичному характерописанні) драматургія. Микитенка була присвячена злободенним проблемам, відображала напругу соціальних змін у суспільстві і тому змогла донести до нашого часу гарячий подих своєї доби.

Часто успіх того чи іншого друкованого твору приводив до думки про його інсценування, а з розвитком кінематографії – екранізацію. Власний досвід праці лікарем-епідеміологом був покладений Юрієм Миколайовичем Щербаком в основу книги «Як на війні», за якою був поставлений фільм «Карантин». З професійною тематикою пов’язані й наступні твори «Бар’єр несумісності», «Лікарі». За сценарієм Щербака була знята стрічка «Шлях до серця», яка у 1971 р. отримав срібну медаль на конкурсі фільмів на медичну тематику у Варні. 18 Після літературного успіху Юрій Миколайович не залишив науково-дослідну роботу, став доктором медичних наук.

ХХ століття – століття бурхливих політичних подій, які пройшли через життя держав, народів, окремі долі: українська революція, світові війни, здобуття Україною незалежності, зміна будови світу. Це пояснює активний розвиток мемуаристики. Численні й цінні, як у художньому, так і в історико-джерельному плані, мемуарні твори написані лікарями – учасниками другої світової війни.

Ольга Петрівна Джигурда у 1925 р. закінчила Харківський медичний інститут. У 1941–1949 рр. вона служила лікарем на Чорноморському флоті, нагороджена бойовими орденами й медалями. У мемуарних записках воєнно-морського лікаря «Теплоход «Кахетия» і «Подземный госпиталь» вона описала воєнний транспортний корабель, на якому перевозили поранених з оточеного Севастополя, а також госпіталь у самому Севастополі, який був розташований під землею. Коли читаєш ці спогади виникає асоціація з таким відомим художнім твором про військових медиків, як повість В.Панової «Супутники». Окремих людей об’єднує велика спільна справа, і їх протиріччя, свари, особистісні вади відходять на другий план перед спільною великою справою.19 Альберт Веніаминович Цессарський був хірургом і начальником медичної служби партизанського загону Д.Медведєва. У 1944 р. його було важко поранено і він був вивезений на Велику землю. Події часів Великої Вітчизняної війни описані ним у документальній повісті «Записки партизанского врача». 20

Історично виникнення української літературної мови пов’язано перш за все з гумористикою. Гідним продовжувачем традицій І.Котляревського в українській прозі став Остап Вишня. Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) народився 11 листопада 1899 р. в с.Грунь Охтирського району Сумської області в бідній селянській сім’ї. Закінчив Київську військово-фельдшерську школу (1907), десять років працював за фахом. 1 вересня 1917 р. вступив до Київського університету, але політичні події перервали навчання. Популярність гуморесок, фельєтонів Вишні, які увійшли до збірок «Діла небесні», «Репяшки», «Лицем до села», у 20-і роки, за спогадами сучасників, нема з чим порівняти. Через важкі випробування пройшов письменник. У 1933 р. він був заарештований та перебував у тюрмах та таборах до 1944 р. Звільнившись, у першій же гуморесці «Зенітка» Вишня всім своїм талантом приєднався до боротьби проти фашизму. Особливе місце в творчості Остапа Вишні посідає створений ним самим жанр – усмішка. У «Вишневих усмішках», «Мисливських усмішках» втілилось тонке відчуття письменником природи комічного в його глибинних, народних витоках. Окремими виданнями вийшло понад 150 його книжок. 21

Визначний учений, паразитолог Є.Н.Павловський у своєму широко відомому дослідженні «Поэзия, наука и ученые» простежив процес, який відбувався в літературі із затвердженням культури Нового часу. Він констатує, що тоді пішов у минуле звичай оформлювати наукові, зокрема медичні, твори в поетичній формі, але збереглося надзвичайне поширення поетичної творчості лікарів, яка не була пов’язана із спеціальністю, а давала вихід внутрішнім творчім потребам. Провідним жанром у літературній творчості українських медиків також була лірична поезія.

У 1966–1969 роках секретарем Правління Спілки письменників України був Віталій Олексійович Коротич – народився 1936 року в Києві в родині лікаря. К 1953-1959 рр. навчався у Київському медичному інституті.  Ще студентом почав друкуватися – з 1958 року в «Молоді України». По закінченні інституту почав працювати лікарем, але невдовзі зайнявся виключно літературною, редакторською діяльністю. З 1961 року друкується в «Літературній Газеті», «Вітчизні», «Дніпрі» та ін. журналах. Перша збірка поезій «Золоті руки» вийшла в 1961 р., друга «Запах неба» – 1962 р.

Віталій Олексійович – поет, прозаїк, публіцист; голова редради тижневика «Бульвар» (з 09.1998). 1965-1969 рр. – секретар правління Спілки письменників України. 1966-1967 рр. –  головний редактор журналу «Ранок». 1969-1978 рр. –  творчий працівник. 1978-1986 рр.— головний редактор журналу «Всесвіт». Був секретарем правління Спілки письменників СРСР у 1981-1991 рр., секретарем правління Спілки письменників України у 1981-1986 рр., 1986-1991 рр. – головний редактор журналу «Огонек» (м. Москва). 1991-1998 рр. – професор Бостонського університету. Читав лекції в університетах Канади, Австралії, Мексики, США. Член ПЕН-клубу. Деп. ВР УРСР 11 склик. 05.1989-1991 – нар. деп. СРСР.

Віталій Олексійович  нагороджений численними нагородами: Орденом Жовтневої революції, «Знаком Пошани», Почесною Грамотою Президій ВР України, Грузинської, Казахської РСР. Він також заслужений діяч культури Польщі. Лауреат літературної премій ім. О.Толстого (1982), ім. Б.Полєвого (1983), міжнародної премії ім. Ю.Фучика (1984) та ін. Лауреат премії Вейнталя (1987, Вашинґтон, Джорджтаунський університет). International Editor of the Year (кращий редактор року в світі) (1989).

Окрім журналістської діяльності, Віталій Коротич чудовий поет – автор численних поетичний збірок: «Золоті руки» (1961), «Запах неба» (1962), «Вулиця волошок» (1963), «Течія» (1965), «Поезії» (1967), «Вогонь» (1968), «Можливості» (1970; Республіканська премія ЛКСМУ ім. М. Островського за 1972), «Перевтілення» (1971), «Щоденник» (1973), «Закон землі» (1975), «Гідність» (1977), «Голоси» (1981), «Закономірність» (1983); повісті «Така лиха пам'ять» (1970); романів «Десяте травня» (1978), «Лице ненависті» (1983; Державна премія СРСР за 1985), книжок публіцистики: «О Канадо!» (1966), «Зорі та смуги» (1968), «Мандрівка на край світу» (1972), «Людина на повен зріст» (1972), «Людина у себе вдома» (1974; премія ім. П.Тичини «Чуття єдиної родини» за 1978), «Біля витоків світла» (1976); «Кубатура яйця» (1979) і «Побачити зблизька» (1980) — Державна премія УРСР ім. Т.Шевченка (1981); «Береги океану» (1981), «Твори» (у 2 т., 1986), «Американцы пишут Горбачеву» (1988), «Ленін, том 54» (1990), «От первого лица» (2001), «Жили-были-ели-пили» (2005), «Переведіть мене через майдан» (2005), «От первого лица. II» (2005) та ін. Твори перекладені на 20 мов. Поезія Коротича публіцистична, інтелектуальна. 22

Автором популярних пісень «Марічка», «Ой висока та гора» та інших є Михайло Михайлович Ткач, який закінчив Чернівецьку фельдшерську школу, потім Чернівецький медичний інститут. Ткачу також належить кіносценарій фільма-опери «Наймичка». 23

Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Спілку письменників України поповнили поети, які уособлюють майже всю географію України й різні медичні спеціальності: В.Кравчук (помічник санітарного лікаря Збаразької санепідстанції),24 В.Бурхан (головний лікар стоматологічної поліклініки у Дніпропетровську),25 О.Грек (Гладкий) (кандидат медичних наук, старший науковий співробітник НДІ онкології та радіології в Києві), Л.Олексійчук (головний лікар санаторію у Ворзелі, В.Климентовська (лікар-педіатр в Ясенецькому дитячому будинку) 26 та інші.

Літературним жанром, який виник у ХІХ столітті, але став одним із найпопулярніших саме у ХХ, є наукова фантастика. При чому однією з провідних тем у світовій фантастичній літературі, починаючи ще від Г.Уеллса, є медико-біологічні експерименти. Професійна обізнаність у цій проблематиці спричиняла звернення до неї письменників-лікарів. М.Амосов у повісті «Записки з майбутнього» (1966) звертається до утопічної ідеї обезсмертення людини за допомогою анабіозу. Автором книжок фантастики «Вулканалії», «Разом з магами і характерниками» є О.В.Волик, який був прийнятий до Спілки письменників України у 2000 р. Він закінчив медичний інститут у Дніпропетровську і там же працює лікарем-терапевтом. 27

Досягнення новітніх часів у літературному процесі – поєднання бурхливого розвитку національних літератур із складанням світової літератури. Цьому сприяли художній переклад, встановлення постійних особистісних контактів між письменниками, дія міжнародних організацій. Серед видатних перекладачів ми можемо назвати ім’я українського поета Цезаря Олександровича Білиловського, який народився у 1859 р. у Сімферополі, вивчав медицину у Дерпті, а потім Йєні. Працював у Криму, деякий час – лікарем радянського консульства в Ірані. Людина високої культури, знавець багатьох мов. Він – автор першого перекладу вірша Шевченка «Нащо мені чорні брови...» на німецьку мову, інших перекладів.28 Відомий нейрохірург, лінгвіст Борис Леонтьєвич Смирнов – всесвітньо відомий фахівець із санскриту, автор визначного художнього перекладу на російську мову давньоіндійського епосу «Махабхарата» (25 000 двостишій – шлок). Народився поет у 1889 р. на Чернігівщині і певний час працював у Києві, а останні 30 років життя – у Туркменії.29 Перекладами активно займався Остап Вишня, у наші часи – члени Спілки письменників України Валерія Гуртовенко, Борис Янчук інші поети та письменники. В свою чергу, на 30 мов була перекладена повість М.Амосова «Мысли и сердце». 30

Особливістю української політичної історії, яка позначилась і на літературному процесі, була довга відірваність української діаспори. Ознака часів незалежності України – відновлення єдиного творчого процесу. У 1992 р. до Спілки письменників України вступив лікар-радіолог, поет, перекладач та публіцист Роман Бабовал, який живе у Бельгії. Батьки (Олександр Бабовал і Марія Амброзіяк), родом із Західної України, були вислані німцями на примусову працю до Німеччини під час Другої світової війни. Здобув середню освіту в “Малій папській українській семінарії” в Римі (Italia, 1962-1968), відвідував медичний факультет Лювенського університету, де здобув докторат і дипломи з двох спеціалізацій. Від 1980 року працює лікарем-спеціалістом по радіотерапії, онкології та ядерній діагностичній медицині в трьох місцевих клініках. З 1987 року став завідуючим цими відділеннями. Активно працює на полі комп’ютерної програмації (software) загального вжитку і специфічно-медичної, особливо в галузі ядерної діагностики (nuclear medicine diagnostic imaging). Складає софтуери в різних комп’ютерних мовах.

З 1967 р. пише поезії українською і французькою мовами, перекладає і публікує літературні твори, зокрема, поезію і малу прозу, перекладає з української мови на французьку та із французької й італійської – на українську. За збірку «Подорож по-щоденному» на конкурсі бельгійської поезії у 1990 р. здобув першу премію.

Роман Бабовал редактор-кореспондент (нині “покійного”) літературного збірника-квартальника “Світовид” (Київ, Нью-Йорк) від першого його номера (1990). З 1967 р. член “Нью-Йоркської Групи Поетів” (Нью-Йорк, США), до якої його зараховано у 1968 році.. Член “Українського Пен-Клубу” з року його заснування (1989).31 Член Спілки письменників України, СПУ (нині — Національної спілки письменників України, НСПУ) з 1992 року. Член Асоціації українських письменників (АУП) з 1998 року.

Для української інтелігенції у цілому, і для письменників і лікарів як її яскравих представників, завжди було притаманне прагнення до розповсюдження культурних надбань, наукових знань. Просвітницька діяльність лікарів-письменників розгорталась протягом усього ХХ століття, за будь-яких, навіть найнесприятливіших політичних умов. Наприклад, Любомир-Зенон Беч, який народився у 1914 р. на Львівщині. Освіту отримав на медичному факультеті Львівського університету. Ще в гімназії виявив літературні здібності, редагував перший пластовий часопис «Промінь», а з 1930 р. – місячник «Нове життя» при самостійній організації «Читальня», активно працює у товаристві «Медична громада», під час відпусток і вихідних виступав із рефератами, проводив бесіди з історії літератури, писав монографію про рідне село для «Літопису Батьківщини». Під час війни став військовим лікарем у Червоній Армії, але після безпідставного арешту в тюрмі він помер. 32

Розповсюдженою серед літераторів-медиків формою просвітницької діяльності була підготовка науково-популярних статей, видань. Унікальною є книга М.Амосова «Раздумья о здоровье» із викладенням його власної, випробуваної на собі «системи обмежень і навантажень». З урахуванням масових часописів кількість її виданих примірників налічує 7 мільйонів. 33

Плідною сферою використання професійних медичних знань авторів у літературі стали літературознавчі дослідження. Книгу професора Київського медичного інституту, визначного терапевта Є.І.Ліхтенштейна «Помнить о больном» можна вважати класичною в сенсі рівноваги медицини і літератури.34 Аналіз творчості великих письменників та фактів їх життя з медичних, деонтологічних позицій викладений так емоційно і художньо, що сам перетворюється на літературний твір. Справжніми явищами в дослідженні творчості і життя великих письменників-лікарів стали видані у Києві монографії кандидата медичних наук, популяризатора медицини Ю.Г.Віленського «Доктор Булгаков» і доктора медичних наук, професора-фтізіатра Є.Меве «Медицина в жизни и творчестве А.П.Чехова».35 «Медичний» погляд дозволив виявити такі аспекти, паралелі, витоки образів, які «чисті» літературознавці не змогли б помітити.

Активна життєва позиція лікарів-письменників України у різних історичних обставинах знаходила прояв у їх організаторській діяльності, редакторській роботі, участі в суспільно-політичному житті, особливо на переломних етапах української історії. Так, Віктор Піснячевський у 1906 р., тоді студент Петербурзької військово-медичної академії, брав участь в організації української фракції першої Державної Думи, став ініціатором та співредактор періодичного видання «Рідна Справа – Думські Вісти» у 1907 р. У 1908 р. був делегатом другого конгресу слов’янської молоді в Празі. Протягом 1917–1919 рр. видавав власний часопис «Одеський листок», а в 1918 р. редагував газету «Молодая Украина». В еміграції у Відні у 1918 р. заснував тижневик «Воля», видавав і редагував його до 1922 р. 36

Помітною була організаційна роль медиків-письменників у Спілці письменників України. Одним із її організаторів був І.К.Микитенко. Як уже зазначалось, певний час її секретарем був В.Коротич.

У другій половині 80-х років, під час суспільно-політичного піднесення в Радянському Союзі, викликаного реформами М.Горбачова та демократизацією політичної системи, він був головним редактором журналу «Огонек». Під його керівництвом цей журнал став одним із найбільш популярних, навіть можна сказати легендарним. У 1989 р. Коротича було визнано кращим редактором світу. Зараз він живе в Москві, виступає із статтями та коментарями в газеті «Бульвар». 37

Юрій Щербак був одним із засновників екологічного руху в Україні, організації «Зелений світ» та партії зелених. Він, медик-професіонал, відразу зрозумів масштаб Чорнобильської трагедії і, як талановитий письменник, доніс її до читачів. З отриманням Україною незалежності Щербак взяв участь у розбудові Української держави, його досвід був використаний на дипломатичній роботі. Йому були довірені відповідальні посади посла України в Ізраїлі, США, Канаді. 38

Цілком особливе місце зайняв у житті сучасної України Микола Михайлович Амосов, ставши одним із справжніх духовних лідерів суспільства на вкрай складному етапі історії. У 1992 р. з’явилась його стаття «Мое мировоззрение», в який Амосов підсумував свої філософські ідеї. Останнє десятиліття життя видатний лікар, кібернетик, письменник, мислитель невтомно будував всеохоплюючу філософську систему оптимальної будови суспільства. Амосовський «імператив життєдіяльності на рубежі тисячоліть» полягав у переконанні, що людяність, духовність, моральність повинні складати основу суспільства, незалежно від того, які технологічні досягнення ще будуть винайдені. Непересічний моральний авторитет «особистості вільного мислення» М.Амосова є одним з джерел, із якими пов’язане формування української національної самосвідомості.

 Висновки:

Проведений загальний огляд доводить, що медики України були залучені до всіх складових літературного процесу ХХ століття: прозаїчна та поетична творчість, просвітницька діяльність, громадська, організаційна, редакторська робота, літературознавчі дослідження, міжнародні зв'язки. По-різному складалося співвідношення лікарської і літературної праці: одні йшли з медицини у професійну літературну діяльність, інші – поєднували обидва покликання, залишались лікарями, аматорські, звертаючись до художньої творчості. Творчій доробок письменників-медиків України включає і соціально-психологічні повісті й романи, і поезію, і мемуаристику, драматургію, гумористику, науково-популярну літературу, художнє краєзнавство, літературний переклад, публіцистику, філософську прозу. Завдяки письменникам-лікарям відбувалось збагачення тематики художніх творів, до яких широко вводилась медична проблематика. Охарактеризовані процеси тривають й зараз. Наприклад, у Спілці письменників України у 1995 р. було більше тридцяти письменників з лікарською, фельдшерською, сестринською освітами, у 1996–2000 рр. їх кількість зросла більш ніж на десять осіб. Наведений матеріал дозволяє заперечити твердженню Л.Пирога про те, «що попередні десятиріччя вбили в колишньому радянському лікареві професійну, громадянську гідність, звівши його діяльність через злиденність матеріально-побутового та й професійного забезпечення до рівня сфери послуг».39 Навпаки, попри вкрай несприятливі соціально-політичні умови традиція звернення медиків до художньої творчості, їх активної ролі в духовному житті України зберігається, що, поряд із деякими іншими сучасними культурними явищами, живить надію на духовне відродження нашої країни.

Список використаної літератури:

  1. Амосов Н.М. Энциклопедия Амосова. Алгоритм здоровья. Человек и общество. – М.: ООО «Издательство АСТ»; Донецк: Сталкер, 2002. – 464 с.
  1. Аронов Г.Ю. Лікарі-письменники // Визначні імена в історії медицини / Аронов Г.Ю., Грандо О.А., Мирський М.Б. та ін. – К.: РВА «Тріумф», 2001. – С.258–266.
  1. Бейлин П. Поговори со мною, доктор. – К.: Вища школа, 1980. – 162 с.
  1. Виленский Ю. Волнующий портрет эпохи // Амосов Н. Голоса времен. –     К.: Оранта-пресс, 1998. – С.5–12.
  1. Віленський Ю. Українські лікарі: вінок гідності, таланту, обов’язку // Агапіт. – 1996. – №3. – С.89–94.
  1. Гріш Ю.,Хоменко Б.Музей С.Руданського в с.Хомутинці //Українська мова і літераутра в школі.– 1973.– No5.– С.85 –87.
  1. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. – К.: Либідь,          1991. – 398 с.
  1. Ежов В.,Иванова Л.Дом С.Руданского //Асклепий. – 2000.– No1.– С.96.
  1. Зленко Г.Воскреслий Руданський //Вітчизна. – 1968.– No9.– С.185 –189.
  1. Іван Сергійович Костиря / Укладач Дрьомова Т.Н.; авт. вступ. ст. Романько В.І. – Донецьк, Універсальна бібліотека ім.Н.К.Крупської, 2002. – 40 с.
  1. История мировой и украинской культуры /Под общ.ред. Заблоцкой К.В.– Донецк: Украинский культурологический центр, 1999.– 328 с..
  1. Колесник П.На шляху до реалізму //Радянське літературознавство.– 1973.– No5.– С.26–34.
  1. Колесник П.Творчість Степана Руданського //Руданський С. Твори: В 3-х т.– К.: Наукова думка, 1972.– Т.1.– С.5 –31.
  1. Костыря И.С. Слово о Донецком крае. Историко-краеведческий поиск. – Донецк: изд-во «УкрНТЭК», 2002. – 332 с.
  1. Леребштнес П.Смішна усмішка чародія //Голос України.– 1994.– 13 січня.
  1. Лихтенштейн Е.И. Помнить о больном. Пособие по медицинской деонтологии. – К.: Вища школа, 1978. – 176 с.
  1. Меве Е.Б. Медицина в творчестве и жизни А.П.Чехова. – К.: Здоров’я,      1989. – 280 с.
  1. Нудьга Г.Творчість С.Руданського за кордоном //Радянське літературознавство. – 1970.– No2.– С.76 –78.
  1. Павловский Е. Н. Поэзия, наука и ученые. – М.: Изд-во АН СССР,            1958. – 155 с.
  1. Пиріг Л. Медицина в контексті історії та культури України // Агапіт. –      1995. – №2. – С.72–76.
  1. Писатели Советской Украины. 1917–1987: Биобилиографический справочник / Сост. Коваль В.К., Павловская В.П.. – К.: Радянський письменник,         1988. – 719 с.
  1. Письменники України: Довідник. – Д.: Дніпро, 1996. – 397 с.
  1. Скворцов В.Я. Врачи в литературе и искусстве // Советское здравоохранение. – 1987. – №3. – С.76–78.
  1. Українські лікарі: У 2-х кн.: Біобібліографічний довідник / Уклад. Пундій П. – Чикаго: Наукове товариство ім.Т.Шевченка у Львові, 1994. – Кн.1. – 327 с.
  1. Українські лікарі: У 2-х кн.: Біобібліографічний довідник / Уклад. Пундій    П. – Чикаго: Наукове товариство ім.Т.Шевченка у Львові, 1994. –               Кн.2. – 448 с.
  1. Хацько В. Новые страницы. – Донецк: Союз писателей Украины,        Донбасс, 1999. – 72 с.
  1. Хто є хто в українській політиці: 1500 біографій / Кілієвич О., Марченко Ю., Телемко О. – К.: «К.І.С.», 1996. – 464 с. (с.312)
  1. Члени Спілки письменників України // Літературна Україна. – 1998. –              3 вересня.
  1. Члени Спілки письменників України // Літературна Україна. – 1998. –              26 лютого.
  1. Члени Спілки письменників України // Літературна Україна. – 1998. –             3 вересня.
  1. Члени Спілки письменників України // Літературна Україна. – 1999. –             22 квітня.
  1. Члени Спілки письменників України // Літературна Україна. – 2000.  –             10 лютого.
  1. Чмир В. Перо професійного лікаря // Науковий світ. – 2000. – №11. – С.20–21.
  1. Шевчук І.С.Руданський –письменник і лікар //Медичний вісник України .– 1998.– No10 –11.
  1. Шпитальник С.С. Медицинский работник в художественной литературе. – Кишинев: Картя молдовняске, 1967. – 230 с.
  1. Шпитальник С.С. Писатели-медики: Биоблиографический указатель. – Кишинев: Тимпул, 1981. – 95 с.
  1. Щербак Ю. Мастер и медицина // Виленский Ю.Г. Доктор Булгаков. –         К.: Здоров’я, 1991. – С.248–253.


Виноси:

1 Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. – К.: Либідь,          1991. –  С. 311

2 Ежов В.,Иванова Л.Дом С.Руданского //Асклепий.– 2000.– No1.– С.96.

3 История мировой и украинской культуры /Под общ.ред. Заблоцкой К.В.– Донецк: Украинский культурологический центр, 1999.– С. 211.

4 Гріш Ю.,Хоменко Б.Музей С.Руданського в с.Хомутинці //Українська мова і літераутра в школі.– 1973.– No5.– С..85 –87.

5 Нудьга Г.Творчість С.Руданського за кордоном //Радянське літературознавство.– 1970.– No2.– С.76 –78.

6 Колесник П.Творчість Степана Руданського //Руданський С. Твори: В 3-х т.– К.: Наукова думка, 1972.– Т.1.– С.5 –31.

7 Шевчук І.С.Руданський –письменник і лікар //Медичний вісник України.– 1998.– No10 –11.

8 Там само.

9 Колесник П.Творчість Степана Руданського //Руданський С. Твори: В 3-х т.– К.: Наукова думка, 1972.– Т.1.– С.5 –31.

10 Нудьга Г.Творчість С.Руданського за кордоном //Радянське літературознавство. – 1970.– No2.– С.76 –78.

11Руданський С.Твори.– К.: Держлітвидавництво, 1959.– С. 619.

12 Руданський С.Твори.– К.: Держлітвидавництво, 1959.– С. 623.

13 Леребштнес П.Смішна усмішка чародія //Голос України.– 1994.– 13 січня.

14 Колесник П.Творчість Степана Руданського //Руданський С. Твори: В 3-х т.–   К.: Наукова думка, 1972.– Т.1.– С.5 –31.

15 Шпитальник С.С. Писатели-медики: Биоблиографический указатель. – Кишинев: Тимпул, 1981. – С. 33.

16 Шпитальник С.С. Писатели-медики: Биоблиографический указатель. – Кишинев: Тимпул, 1981. – С. 67.

17 Бейлин П. Поговори со мною, доктор. – К.: Вища школа, 1980. – С. 98.

18 Шпитальник С.С. Писатели-медики: Биоблиографический указатель. – Кишинев: Тимпул, 1981. – С. 93.

19 Шпитальник С.С. Медицинский работник в художественной литературе. – Кишинев: Картя молдовняске, 1967. – С. 44-45.

20 Шпитальник С.С. Писатели-медики: Биоблиографический указатель. – Кишинев: Тимпул, 1981. – С. 49.

21 Непорожній О.С., Семенчук І.Р. Українська література: Підручник. – К.: Освіта, 1995. – С. 150.

22 Шпитальник С.С. Писатели-медики: Биоблиографический указатель. – Кишинев: Тимпул, 1981. – С. 77.

23 Письменники України: Довідник. – Д.: Дніпро, 1996. – С. 301.

24 Члени Спілки письменників України // Літературна Україна. – 2000. – 10 лютого.

25 Члени Спілки письменників України // Літературна Україна. – 1998. – 26 лютого.

26 Члени Спілки письменників України // Літературна Україна. – 1999. – 22 квітня.

27 Члени Спілки письменників України // Літературна Україна. – 2000. – 10 лютого.

28 Шпитальник С.С. Писатели-медики: Биоблиографический указатель. – Кишинев: Тимпул, 1981. – С. 52.

29 Шпитальник С.С. Писатели-медики: Биоблиографический указатель. – Кишинев: Тимпул, 1981. – С. 45.

30 Виленский Ю. Волнующий портрет эпохи // Амосов Н. Голоса времен. – К.: Оранта-пресс, 1998. – С. 2.

31 Письменники України: Довідник. – Д.: Дніпро, 1996. – С. 358.

32 Українські лікарі: У 2-х кн.: Біобібліографічний довідник / Уклад. Пундій П. – Чикаго: Наукове товариство ім.Т.Шевченка у Львові, 1994. – Кн.1. – С. 32.

33 Амосов Н.М. Энциклопедия Амосова. Алгоритм здоровья. Человек и общество. – М.: ООО «Издательство АСТ»; Донецк: Сталкер, 2002. – С. 9.

34 Лихтенштейн Е.И. Помнить о больном. Пособие по медицинской деонтологии. – К.: Вища школа, 1978. – С. 105.

35 Меве Е.Б. Медицина в творчестве и жизни А.П.Чехова. – К.: Здоров’я, 1989. –  С. 197.

36 Українські лікарі: У 2-х кн.: Біобібліографічний довідник / Уклад. Пундій П. – Чикаго: Наукове товариство ім.Т.Шевченка у Львові, 1994. – Кн.1. – С. 180-181.

37 Обличчя України: Щорічний український журнал. – 2002. – С. 183.

38 Хто є хто в українській політиці: 1500 біографій / Кілієвич О., Марченко Ю., Телемко О. – К.: «К.І.С.», 1996. – С.312.

39 Пиріг Л. Медицина в контексті історії та культури України // Агапіт. –  1995. –  – №2. – С.76.

База готовых работ: